Пісні Мальдорора, Пісня I


Переклад з французької - maldoror

(1) Дай бог, щоб читач, в чиїй душі ці пісні розбудять зухвалість, у чиїх грудях хоч на мить спалахне розбурхане в них полум'я зла, - дай бог, щоб він не заблукав у погибельної трясовині похмурих, що сочаться отрутою сторінок, щоб зміг він знайти недоторкану, звивисту стежку крізь нетрі; бо читати цю книгу вимагає постійного напруження розуму, озброєного суворої логікою укупі з тверезим сумнівом, інакше смертельна отрута просочить душу, як вода просочує цукор. Не кожному це доступне, лише обраним дано скуштувати цей гіркий плід і не загинути. А тому, слабка душа, зупинись і не намагайся проникнути далі, в глиб незвіданих земель; не вперед, а назад спрямуй свої стопи. Ти чуєш, не вперед, а назад, подібно до того як шанобливий син відвертає очі від сяючого чеснотою обличчя матері або, вірніше, довгому клину теплолюбних і розсудливих журавлів, коли з приходом холодів летять вони в тиші піднебесся, розправивши могутні крила, тримаючись відомого їм напряму, і раптом назустріч їм задує різкий вітер, провісник бурі. Найстаріший, що летить на чолі всієї зграї журавель стривожено хитає головою, а отже, і дзьобом теж і невдоволено їм тріскоче (на його місці я теж був би незадоволений), а між тим пориви вітру злобно тріпають облізлу його шию, яка пережила цілих три журавлиних покоління, - гроза все ближче. І тоді, неспішно й ретельно оглядачу горизонт своїм досвідченим оком, вожак (він і ніхто інший наділений правом являти свій хвіст поглядам всіх, що летять позаду і поступаються йому в мудрості птахів) видає сумовитий застережливий крик, як вартовий, відлякуючий зловмисника, і плавно відхиляє вершину геометричної фігури, утвореної пташиними тілами (можливо, це трикутник, але третьої сторонни не видно), вправо або вліво - так досвідчений шкіпер змінює галс - і,повертаючи крила, що здаються з землі не більше горобиних, з філософською покорою лягає на інший, безпечний курс.

(2) Ти, мабуть, чекаєш, читач, щоб я на перших же сторінках почастував тебе неабиякою порцією ненависті? - будь спокійний, ти її отримаєш, ти в повній мірі зможеш потішити свій нюх кривавими її випарами, розлитими в оксамитовому мороці; твої благородні тонкі ніздрі затремтять від похоті, і ти впадеш навзнак, як жадібна акула, ледь усвідомлюючи сам всю знаменність своїх діянь і цього раптом прокинувшегося в тобі голодного єства. Обіцяю, дві жадібні дірки на мерзотній твоїй пиці, потвора, будуть задоволені сповна, якщо тільки ти не полінуєшся три тисячі разів поспіль вдихнути сморід нечистого сумління Всевишнього! На світі немає нічого, настільки запашного, так що твій ніс-гурман, посмакувавши цей аромат, замре в німому екстазі, як ангели на благодатних небесах.

(3) Наразі скажу декілька слів про те, яким добрим і щасливим був Мальдорор в перші, безхмарні роки свого життя, - ось ці слова вже й озвучені. Але невдовзі він помітив, що з якоїсь фатальної примхи долі був створений злим. Протягом багатьох років в міру сил приховував він свою натуру, але це тривале, неприродне напруження призвело до того, що йому стала щодня скаженно кидатись в голову кров, так що нарешті, не витримавши цієї муки, він цілком віддався злу... і почав дихати на повні груди у рідній стихії! Страшно подумати: щоразу, як Мальдорор торкався губами свіжих щічок дитини, він відчував бажання пошматувати їх гострим лезом, і він охоче зробив би це, не спиняй його Правосуддя з його грізним арсеналом покарань. Але він не лицемірив, він прямо говорив, що жорстокий. Чи почули ви його слова, люди? Ось і тепер він повторює це своє визнання на папері, і перо тремтить у його руці! На жаль, його сила більш могутніша ніж наша воля ... Чорт забирай! Що б ви сказали, якщо б камінь надумав раптом противитися закону тяжіння? Що, це неможливо? Але так само неможливо злу жити в ладу з добром, хоча б воно того і забажало. До того я й веду.

(4) Деякі пишуть для того, щоб змусити публіку аплодувати своїй чесноті, химерній або справжній. Я ж присвячую свій талант змалюванню тих насолод, які приносить зло. Вони не скороминущі, не надумані, вони народилися разом з людиною і разом з нею помруть. Чи допустить благе Провидіння, щоб талант служив злу? Або лиходій не може бути талановитий? Моє творіння покаже, чи так це, а ви судіть самі, була б охота слухати... Стривайте, у мене, здається, встали сторчма волосся, ну, та це дрібниці, я пригладив їх рукою, й вони слухняно вляглися. Так ось, мелодії, які співак виконає перед вами, не нові, але те й цінно в них, що всі гордовиті й злісні думки мого героя кожен знайде в собі самому.

(5) Я бачив людей, і всі вони, всі до єдиного, кволі та жалюгідні, всі тільки й роблять, що витворяють одну безглуздість за іншою та старанно розбещують й отупляють собі подібних. І кажуть, що все це - заради слави. Дивлячись цю комедію, я хотів розсміятися, як сміються інші, але, незважаючи всі старання, не зміг - виходила лише вимучена гримаса. Тоді я взяв гострий ніж й надрізав собі куточки рота з обох сторін. Я було подумав, що досяг бажаного. І, підійшовши до дзеркала, дивився на понівечений моєю ж рукою рот. Але ні! Кров так цебеніла з ран, що спочатку було взагалі нічого не розгледіти. Коли ж я придивився краще, то зрозумів, що моя посмішка зовсім не схожа людську, інакше кажучи, засміятися мені так і не вдалося.

Я бачив людей, мерзенних виродків з моторошними запалими очима, вони холодніше скель, твердіше сталі, зліше акул, нахабніше молодика, страшніше божевільного вбивці, підступніше зрадника, хитріше лицедія, наполегливіше священика; немає нікого світі, хто був би настільки ж скритний і холодний, як ці істоти, їм дарма докори моралістів та справедливий гнів неба! Я бачив таких, що погрожують небу шаленим кулаком, - так загрожує власній матері зіпсована дитина - вірно, злий дух підбурює їх, пекучий сором перетворився на ненависть, якою палає їхній погляд, вони похмуро мовчать, не сміючи вимовити вголос затаєних своїх святотатських думок, повних отрути й чорної злоби, а милосердний Бог дивиться них й журиться. Бачив я й таких, які з народження до смерті, кожен день й годину, вивергають страшні прокльони всьому живому, собі самим та своєму Творцеві, які розбещують жінок й дітей, безсоромно опоганюючи обитель цнотливості. Нехай обуриться океан та поглине разом все кораблі, нехай смерчі і землетруси знесуть будинки, нехай нагрянуть мор, голод, чума та винищать цілі родини, незважаючи на благання нещасних жертв. Люди цього і не помітять. Я бачив людей, але щоб хто-небудь з них червонів або бліднув, соромлячись своїх діянь землі, - таке доводилося бачити дуже рідко. О ви, бурі та урагани, ти, невиразний небокрай, - не зрозумію, в чому твоя хвалена краса! - ти, мінливе море - подоба моєї душі, - о ви, таємні земні надра, ви, небесні духи, о ти, неосяжний всесвіт, та ти, Боже, щедрий творець її, тебе я кличу: покажи мені хоч одну праведну людину!.. Але насамперед збільш мої сили, бо я можу не витримати й померти, побачивши таке диво, - трапляється, ще й не від такого вмирають.

(6) Два тижні слід відпускати нігті. А потім - о, солодка мить! - схопити та вирвати з ліжка хлопчика, у якого ще не пробився пушок над верхньою губою, та, поглинаючи його очима, зробити вигляд, ніби хочеш відкинути назад його прекрасні волосся та погладити його чоло! Нарешті, коли він зовсім не, чекає, встромити довгі нігті в його тендітні груди, але так, щоб він не помер, інакше як потім насолодитися його муками. З рани поллється кров, її так приємно злизувати, ще і ще раз, а хлопчик увесь цей час - нехай би він тривав вічно! - буде плакати. Немає нічого краще цієї його гарячої крові, добутої так, як я сказав, - нічого, крім хіба що його ж гірко-солоних сліз. Та хіба тобі самому не траплялося спробувати власної крові, ну хоча б лизнути ненароком порізаного пальця? Вона така гарна, правда ж, гарна тим, що зовсім не має смаку. Тепер пригадай, як одного разу, коли тебе долали тяжкі думки, ти сховав скорботне, мокре від поточної з очей вологи обличчя в розкриті долоні, а потім мимоволі підніс долоню, цю чашу, тремтячу, як бідний школяр, що зацьковано дивиться на свого незмінного тирана, - до рота, підніс і жадібно випив сльози! Вони так гарні, правда, гострi, як оцет? Наче сльози закоханої жінки, і все ж дитячі сльози ще приємніші на смак. Дитина не зрадить, бо не знає зла, а жінка, нехай і любляча, зрадить неодмінно (я суджу, спираючись лише на логіку речей, тому що сам не відчув ні любові, ні дружби, та, певне, ніколи і не прийняв би ні того, ні іншого, принаймні, від людей). Так от, якщо власні кров і сльози тобі не огидні, то спробуй, спробуй без опаски крові юнака. На той час, поки ти будеш мучити його тріпотливу плоть, зав'яжи йому очі, коли ж удосталь натішитися його криками, схожими на судомний хрип, що виривається з горлянки смертельно поранених на полі брані, тоді миттєво свохайся, втечи в іншу кімнату і і відразу ж галасливо увійди назад, як ніби лише цю хвилину з'явився йому на допомогу. Розв'яжи його затерплі руки, зніми пов'язку з його збентежених очей і знову злизни його кров і сльози. Яке невдаване каяття охопить тебе! Божественна іскра, що таїться в кожному смертному, але оживаюча так рідко, раптом яскраво спалахне - на жаль, занадто пізно! Зворушиться серце і виллє потоки співчуття на безневинно скривдженого хлопця: "О бідна дитина! Терпіти такі жорстокі муки! Хто міг учинити над тобою цей нечуваний злочин, якому навіть немаєназви! Тобі, напевно, боляче? О, як мені шкода тебе! Рідна мати не вжахнулась би більше, ніж я, і не запалала б більшою ненавистю до твоїх кривдників! На жаль! Що таке добро і що таке зло! Можливо, це прояв однієї і тієї ж невтамованої пристрасті до досконалості, якої ми намагаємося досягти за будь-яку ціну, не відкидаючи навіть божевільних коштів, і кожна спроба закінчується, до нашої люті, визнанням власного безсилля. Або все-таки цей речі різні? Ні ... мене куди більше влаштовує єдиносущність, а інакше що станеться зі мною, коли проб'є час останнього суду! Пробач мене, дитина, от перед твоїми чистими, безгрішними очима стоїть той, хто ламав тобі кості і здирав твою шкіру, - вона так і висить на тобі лахміттям. Чи то марення хворого розуму або певний непідвладний волі глухий інстинкт - такий же, як у орла, що роздирає дзьобом здобич , - штовхнули мене на це злодіяння, - Не знаю, але тільки я і сам страждав не менш за того, кого мучив! Пробач, пробач мені, дитино! Я би хотів, щоб, закінчивши своє земне життя, ми з тобою, з'єднавши уста з устами і злившись воєдино, перебували у вічності. Але ні, тоді я не зазнав би заслуженого покарання. Нехай краще так: нігтями і зубами ти станеш розривати мені плоть - і ця тортура буде тривати вічно. А я для здійснення цієї спокутної жертви прикрашу своє тіло запашними гірляндами; ми будемо страждати разом: я від болю, ти - від співчуття до мене. О светлокудрий отрок з покірливим поглядом, зробиш так, як я сказав? Ти не хочеш, я знаю, але зроби це для полегшення моєї совісті". І от, коли скінчиш свою промову, вийде, що ти не тільки поглумився над людиною, але і змусив його перейнятися до тебе любов'ю - а солодше цього нема нічого в світі. Що до хлопчика, ти можеш помістити його в лікарню - адже йому, каліці, не буде на що жити. І всі стануть звеличувати твою доброту, а коли ти помреш, до ніг твоєї босоногої статуї зі старечим обличчям звалять цілу купу лаврових вінків і золотих медалей. О ти, чиє ім'я не хочу згадувати на цих, присвячених вихвалянню зла, сторінках, я знаю що до цих пір твоє всепрощаюче милосердя було безмежно, як всесвіт. Але ти не знав мене!

(7) Я уклав союз із проституцією, щоб сіяти розбрат в родинах. Пам'ятаю ніч, коли відбулася ця пагубна змова. Я стояв над якоюсь могилою. І почув голос величезного, як башта, сяючого у темряві черв'яка: "Я буду світити тобі. Прочитай, що тут написано. Не я, а той, хто всіх вище, так наказує ". І всі навколо залило криваве світло, таке зловісне, що у мене зацокотіли зуби і безпомічно звисли руки. Прихилившись, щоб не впасти, до напіврозваленої цвинтарної стіни, я прочитав: "Тут покоїться юнак, який загинув від сухот, його історія тобі відома. Не молися за нього". Не у багатьох, вірно, вистачило би духу витримати таке. Між тим до мене наблизилася і впала до моїх ніг прекрасна оголена жінка. "Встань", - промовив я і простягнув їй руку, як простягає її брат, щоб задушити свою сестру. І сказав мені сяючий черв'як: "Візьми камінь і вбий її". - "За що?" - запитав я. А він: "Бережися, ти слабкий, а я сильний. Ім'я тієї, що з'явилася тут, Проституція". І я відчув, як до горла підступили сльози, і лють захлеснула серце, і незвідана сила розлилась по жилах. Взявшись за величезний камінь, я напружив всі жили, підняв його поставив собі на плече. Потім, не випускаючи каменю, вліз в вершину найвищої гори і звідти обрушив брилу на черв'яка й розчавив його. Так що голова його увійшла в землю на людський зріст, а брила підскочила на висоту півдюжини церков і знову впала прямо в озеро, пробивши в його дні велетенський вир, в якому в ту ж мить завирувала вода від берегів. Криваве світло згасло, спокій і темрява знову запанували на землі. Горе тобі! Що ти зробив? "- Скрикнула оголена красуня. "Мені більше по душіне він, а ти, - відповів я, - бо нещастя викликає в мені співчуття. Чи то твоя вина, що Вічний Суддя створив тебе такою". - "Настане час, коли і люди воздадуть мені по справедливості - ось все, що я можу сказати. Поки що дай мені піти, приховати мій невгамовний сум на дні морському. На всьому світі не зневажаєш мене один лише ти, та жахливі потвори, що водяться там, у марочних глибинах. Ти добрий. Прощавай , єдиний, хто полюбив мене! "-"Прощавай! Прощай! Я буду любити тебе вічно! .. Відтепер відрікаюся від чесноти ". І тому, о люди, почувши, як холодний вітер виє над морями й над сушею, над великими, містами, що давно сумують про мене й над полярними пустелями, скажіть: "То не Боже дихання пролітає над землею, то тяжкий подих Блудниці, що змішався з стогоном уродженця Монтевідео ". Запам'ятайте це, діти мої. І приклоніть у своєму милосерді коліна, й нехай усі люди, яких більше на землі, ніж вошей, підносять до небес молитви.